В сотий раз розповідати казку про Колобка чи в двохтисячний про Рукавичку просить вас малюк, а ви не просто вже чути про них не можете, а й слова вимовити не має сил. Знайома ситуація? Для мене та моїх мам-сусідок – це замкнене коло декретного життя, яке інколи все ж таки вдається розірвати на радість і собі, й дітлахам.
Старша донечка, якій зараз вже майже двадцять, любила казки неймовірно. Особливо про принцес, а так як хороші книжки наприкінці 90-х коштували неймовірних грошей, то доводилося викручуватися й розповідати безкінечні вервиці казок, що чула в дитинстві від своєї бабусі. А ще ми просто малювали історії: донечка малювала, а я розповідала щось цікаве про її героїв.
З меншою донечкою, якій зараз 5 років, цей фінт не пройшов. Якщо їй подобалася казка, то вона її вимагала щовечора й спроби почитати чи розповісти щось інше не проходили, поки одного разу не сталося диво.
Казка на ніч
Справа в тому, що казки на ніч ми не розповідали донечці десь років до трьох. Ми дивилися мультики, бавилися, читали якісь віршики, але традиції вечірньої казки не було, бо в нас була колискова. Інколи це була «За світ встали козаченьки» або «Чом ти не прийшов» та інші українські пісні. Й не треба посміхатися, бо в малечі сьогодні найулюбленіша пісні «Про дубки» або як називаємо її ми «Ой на горі два дубки». Головне під час виконання тихий та протяжний спів.
Ми з чоловіком просто співали й продовжуємо співати. Й це перетворилося в ритуал, який дозволяє швидко приспати дитину. Й вона відмінно засинає, й спить без батьків в окремій кімнаті.
А одного вечора вже у ліжечку донечка попросила розповісти казку про овечку Сьюзі (з мультика про Свинку Пеппу) та маленьку дівчинку Дашуньку (так власне звати нашу дівчинку). Й що ви думаєте? Мама не лише розповіла казку, а й стала вигадувати нову історію щовечора.
Інколи я описую в казковій формі події, що сталися цього дня. Інколи ми разом фантазуємо, що станеться з нашим героїнями. Проте кожного разу я намагаюся, щоб це була добра оповідка, в якій дитина вчиться поважати старших, жаліти й співчувати, товаришувати, мріяти.
І вона не лише слухає уважно, а й доповнює сюжет, емоційно реагує на події та просто в захваті від цих історій. Найбільше покарання для неї – це залишити ввечері без казочки. Можна спокійно забрати всі цукерки, але казка має бути!
Як написати власну казку
Створити власну казку може будь-яка мама й для цього не потрібно бути письменником.
*Головне визначити теми, що цікаві саме вашій дитині й вводити їх в свої оповідки.
*Головний персонаж казки – це дитина. Інколи вона позитивний герой, який всім домагає, а інколи й негативний, що вчиться на власних помилках.
*Казкові елементи мають бути 100%! Хай це будуть зайчики чи ведмедики, що розмовляють. До нас, наприклад, часто у гості заходить Колобок
*Історія має включати елементи, місця, що знайомі дитині. Хай це буде парки, де ви гуляєте, дім бабусі, дитячий садочок тощо. Але малюк знає, що і казочка про нього, й він в оповіданні впізнає місця, де відбуваються події.
*Зачин краще зробити один і той же. Тобто в нас казка розпочинається зі слів «Жила була овечка Сьюзі та її подружка маленька дівчинка Дашунька». Чому саме так? Просто поки промовляється перша фраза - мама може швиденько придумати сюжет казки, якщо вдень не встигла нічного нафантазувати
*Якщо вам важко придумати казки, то й тут вихід є. Беремо будь-яку казку й вводимо в її сюжет вашу дитину. Наш тато саме так часто викручується, коли мами немає поряд. І такими вечорами, наприклад, Дашунька зі Сьюзі рятують Колобка від Лисиці, яку потім ще й перевиховують, перетворюючи на подружку!
Вимоги до казки
Основна вимога до батьківських оповідок одна – ніякої жорстокості й ворожнечі. Лише любов і позитив. Тож, творіть казку для дітей. Це не важко й не вимагає багато часу.
Мене, принаймні, у цьому підтримала подружка психолог, яка вважає, що подібна вечірня казка – це унікальний вияв любові до дитини, яка відчуває це й відчуває себе потрібною, любимою. А ще вона порівняла казку з теплою ковдрою, під яку малюк ховається разом з мамою чи татом, пізнаючи світ дорослих через казкові елементи. Й дитині потім простіше буде поводитися в соціумі, товаришувати, заводити нові знайомства. Тож любіть свої дітей і хай вам щастить у казкарстві!
Світлана Кімнатна
 |
 |
(0) |
|
