Укр Eng
093 717-31-27
067-25-76-489
Фото/Відео  (усі записи)
Mafia Party: День народження Творче завдання: Голодомор. Згадуємо Military party
День народження з Мінімаус
РЕП  (усі записи)
Перше кохання. Опитування в соціальних мережах

В соціальних мережах ми опитали 314 респондентів щодо першого кохання. Отримали різні і зворушливі відповіді ...

(0) Перейти...
Як пережити період контрольних?

Скоро травень. Для мене це час безкінечних самостійних і контрольних. Мені досить важко пережити цей період.Ось  мої поради  ...

(0) Перейти...
Я чекала його з війни

Чи можна закохатись в підліткову віці серйозно, згодом вийти заміж та народити дітей? Чи то все забавки? Поговоримо з юною жителькою Троєщини, котр...

(0) Перейти...

08/12
2017

EdCamp: як ми шукали довіру

2 грудня пройшла освітня (не) конференція у форматі афілійованого mini-Edcamp «Без довіри немає освіти». Ми розглянули інструменти формування взаємної довіри між освітою та суспільством.

На експертній сесії я провела міні-тренінг «Шкільна газета: архаїзм чи важливий елемент медіаосвіти». Одночасно пройшли цікаві доповіді моїх колег, з якими мала конкурувати за слухача. Я готувала тренінг на годину, а змушена була вкластись у 30 хвилин. Було складно.

Ось стислий звіт від Сергія Горбачова про #edcamp

На мій тренінг завітало всього 7 осіб, але я не можу назвати нашу зустріч «провальною». Ми з колегами ближче познайомились, сформували першу сторінку шкільної газети, розглянули важливі теми для школярів та вчителів, змогли ознайомитись із основними напрямками роботи редакції шкільної газети та стандартами участі дітей.

Колеги поділились досвідом створення шкільного медіа в своїй школах.

Ми виокремили основні проблеми шкільної газети:

1.       Фінансування проекту. За які кошти друкувати газету? Купівля матеріалів для роботи: маркери, папір тощо. Найчастіше це робиться за рахунок вчителя, який взявся за проект «Шкільна газета».

2.       Не бажання дітей долучатись до «Шкільної газети». Відсутня мотивація. Запропонувала вивчити стандарти участі дітей, де означено основні фактори, дотримуючись яких буде легше співпрацювати з дітьми.

3.       Вчителя призначають на цей проект. Найчастіше ця робота не оплачується. Робити шкільну газету потрібно в позаурочний час. Ризики – вчитель втрачає бажання працювати через деякий час, так і не завершив проект. «Ми повинні сіяти добре і вічне в души дітей!» - наголосила моя колега. Я не згодна. Хто сказав, що ви повинні щось сіяти? Це було ще в радянські часи, коли вчитель мав неси політику партії в народ. А що тепер? Чи не має вчитель дослуховуватись до бажання самих дітей, до їхніх потреб та поглядів на проблеми?

Як ви посієте пшеницю на цементі? Якщо користуватись цим визначенням, а підготуйте той грунт спочатку. Може потрібно його полити, підкормити, а не сіяти в пусте каміння?

4.       Контент шкільної газети. Найчастіше адміністрація школи пильнує і контролює наповнення шкільної газети. Вчитель, який виступає куратором проекту, не ризикує піднімати «незручні» для школи теми. Виходить «газета-агітка»: в ній показуються найкращі сторони роботи школи, звіти про події, вітання тощо. Ризики: учні розуміють, що питання, котрі вони б хотіли висвітлити в газеті – нікому не цікаві. І тому… втрачають цікавість до цієї платформи обговорення. Дорослі самі все вирішують без мене. Газета стає формальною складовою, а не важливим елементом медіаосвіти.

Ще можуть бути проти ризикованих тем й інші члени шкільної спільноти: вчителі, батьки. Як приклад, чи потрібно обговорювати на сторінках шкільної газети: вживання наркотиків та алкоголю підлітками,  ранню вагітність або просто ведення сексуального життя? Я вважаю, що такі теми потрібно обговорювати на сторінках шкільної газети, але розмова має вестися толерантно та виважено до всіх членів шкільної спільноти. Мої колеги не погодились: «Батьки зі спільноти «Батьки SOS почнуть обговорювати, що ми тут розводимо порнографію, або прийдуть з управління і звинуватять нас ще в чомусь! Краще цих тем не торкатись». От така була дискусія.

5.       Шкільна газета  - це платформа для думок дітей. Навіть зі сцени (не) конференції почула думку, що «шкільне самоврядування – це коли діти побудуть в ролі вчителя». Один день! Це круто? Це все бачення самоврядування? Чому газети втратили свою значущість серед учнів? Чому вони стали архаїзмом і припадають пилом в бібліотеках шкіл (в кращому випадку, а то і просто вже давно на смітниках)? Діти зараз інші і потрібно враховувати їхню думку в різних аспектах життя школи. Так, досить складно знайти підхід. Більшість дорослих опускають руки ще на пів шляху «Я їм і то пропоную, і се, а вони (авт. неблагодарні) нічого не хочуть», - жалілась нам одна з колег. А чи ви пропонували те, що хоче ваш учень? Що йому (їй) зараз болить? Що важливіше для учня? Спробуйте спільно знайти відповідь . І тоді до вас збільшиться довіра. Наступним же кроком – буде збільшення довіри до всієї освіти.

Взаємодія журналістів і освіти – це окрема історія. І ця історія не завжди є позитивною. Більшість освітян просто ображаються на медіа за те, що в пошуках «гарячих фактів» журналісти не завжди коректно поводяться. Але це проблема не окремих журналістів (телеканалів, журналів тощо), це виразка нашої журналістики. За фразою «піпіл хаває» - ми забуваємо про етичні норми журналістики, про наших слухачів, глядачів та читачів. Більшість новин стали схожими на кримінальні новини – тут убили, там вибухнуло, а отам якийсь дядько на дах заліз і перекрили весь Київ. Потрібно змінювати і журналістику, і освіту. Тоді буде довіра освітян до журналістики.

Деякі колеги, котрі прочитали так багато слів, скажуть, що я говорю якісь абстракті речі й що в школі так бути просто не може. Я бачила, як колеги на деяких дискусіях просто всміхались: ви ж не працювали в школі, ви не знаєте, як там насправді. Так, я не працювала в школі, але я б хотіла змінити те, що вже застаріло і не працює. Наші діти змінюються, змінюється час і технології, а чому освіта так не хоче змінюватись?

Більшість моїх «печєньок» так і залишились лежати в рюкзаку. Просто не встигла зробити декілька вправ з колегами, котрі б показали важливість створення шкільних медіа. Залишився і маленький подарунок, котрий просто забула подарувати. Нічого, це не остання зустріч. 

Іва Репницька

Ivanna (0)
   
Нравится
Коментарі: написати новий коментар

Немає коментарів



написати новий коментар


Увійти за допомогою: Facebook Вконтакте Одноклассники Google Twitter

або введіть пошту та пароль:

Ел. пошта:Зареєструватись
Пароль:Нагадати пароль